Виставка «Мистецтво. Душа. Життя» презентує близько 15 живописних творів, в яких знайшли відображення творчі пошуки художниці переважно 2012-2013 років.

Важко уявити, що писала ці картини красива і міцна, кров з молоком, невгамовна і рішуча «южанка». А не, скажімо, млосна і вразлива, гранично тендітна декадансная діва «з Півночі, чи що», навіки приречена блідості — і хронічно не знайома з рум'янцем.

До духовно-творчого вигляду Світлани додам ще одну деталь: багато років вона блискуче і дуже професійно пропрацювала в якості художника-реставратора, повертаючи до життя артефакти різних народів та епох.

Окрім наявності потужної професійної школи, вона не могла не піддатися спокусі прямої стилізації «під срібний вік», до якого, без сумніву, відчуває певний сентимент, але ним, звичайно, не вичерпується спектр «енних» інспірацій.
Навіщо стилізувати те, що занадто глибоко засіло всередині? Чи є сенс у тому, щоб наслідувати зовнішні ознаки явища, якщо його «витончена тріщина» пройшла крізь серце художниці?
Її живопис рясніє набором чарівних протиріч, яким мудро було б знайти спільний знаменник.