Носороги

Режиссёр: Андрій Приходько
Актёры: Дмитро Завадський, Володимир Ніколаєнко, Дмитро Чернов, Ксенія Вертинська, Вікторія Васалатій, Ярослав Гуревич, Анастасія Добриніна, Світлана Прус, Дмитро Чернов, Ренат Сєттаров, Віра Зінєвіч, Олена Яблочна, Павло Піскун, Олег Терновий, Олег Терновий, Павло Москаль, Вадим Полікарпов, Наталія Ярошенко, Вікторія Васалатій, Олена Яблочна, Ольга Василенко

Міністерство Культури України
Державне Підприємство Національний Академічний Драматичний Театр Імені Івана Франка

Дія п’єси відбувається в маленькому провінційному містечку, де всі все про всіх знають: смаки, уподобання, симпатії. Як завжди буває у провінції, центр життя зосереджується на площі між кав’ярнею та бакалією. На цьому затишному, зручному острівці існують свої банальні пересічні цінності, зароджуються взаємини, чутки та плітки, а головне – тут править суто споживацька мораль та принципи, які автор через яскраво комедійні ситуації, в які потрапляють персонажі, нібито повсякденного обивательського існування, доводить до абсурду. Єдиний, хто не вписується в цю сталість існування – невдаха і п’яничка Беранже. Спочатку він явно зайвий у колі поміркованих, практичних городян, які на чолі з інтелігентним Жаном та зарозумілим Логіком намагаються «вчити його життю», передати свій «досвід» щодо «вищих обов’язків людини», а також «вчать» інтелігентності та культурі. І, можливо, вони б зробили з нього собі подібного прагматика, якби одного прекрасного дня не з’явилися б у містечку… носороги! Спочатку мешканці активно заперечують їхнє існування, згодом носороги їх починають приваблювати в якості актуальної теми «світських» розмов. І врешті-решт, коли носорогів дедалі більшає, в кожного виникає питання: «А, можливо, носороже життя – і є та реальність, якої ми прагнемо?»

Вистава — відверто комедійне, фарсове дійство. В якому присутні всі складові цього жанру: соковито комедійні неординарні характери, карколомні парадоксальні ситуації, театральність візуального та музичного образу вистави. Подібними художніми засобами сценічної виразності режисер доводить до певного абсолюту абсурдність ситуації та існування персонажів, через цю гру, театральну метафору в кожного із нас не можуть не виникнути алюзії та асоціації із нашим власним життям.