Леонід Кантер: "Після виходу фільму Війна за свій рахунок я знову поїхав на фронт. Цього разу вирішив неодмінно знайти той військовий підрозділ у якому не буде тупого армійського "нє обсуждать-виполнять", не буде показушного марширування на догоду генералам, де не буде пияцтва. Натомість буде дисципліна, порядність і повага до ближнього, ким би він не був. Після кількатижневих мандрів по передовій потрапив у батальйон Правого Сектора, що називається ДУК (Добровольчий Український Корпус). З першої години знайомства з цими світлими людьми я відчув, що саме про них треба знімати фільм. Терміново зателефонував своєму другові та колезі Івану Яснію і ми взялися до роботи над фільмом.

Знімали кілька місяців. Часом повертаючись у село Піски дізнавались, що вже немає того чи іншого будинку, але найгірше коли один по одному гинули герої нашого фільму. Це дуже боляче і гірко, втрачати того, кого встиг полюбити. Тому цей фільм ми передусім присвячуємо тим хлопцям, яким вже не судилось його побачити і звісно, з великою вдячністю тим, хто лишився живим"...