Я йду, Христе / Я іду, Христе!

Григір Лужницький "Я іду, Христе! (Дванадцять листів отця Андрея до матері)"

Прем'єра – 2004 р.

Світло – Євген Копйов

Виставу створено за твором Григора Лужницького “Дванадцять листів отця Андрея Шептицького до матері” та спогадів матері митрополита Софії Шептицької з Фредрів “Молодість і покликання отця Андрея Шептицького”.

Це знову вистава про віру і про межу – той переломний момент, коли молодий Роман Шептицький приймає рішення йти духовним шляхом, коли усвідомлює без яскраво виражених зовнішніх впливів, лише як духовну потребу, власну національну ідентичність.

(В. Селіванова. Творча майстерня "Театр у кошику": зона пошуку у світлі проблем постнекласичної науки // Художня культура. Актуальні проблеми)

На прем'єру були зарошені люди, для яких момент усвідомлення національної ідентичності й рішення іти власним шляхом теж свого часу став вирішальним. Дослухаємося до їхніх вражень:

Я хотів тихенько вийти після закінчення, бо власне не прийшов з тим, з чим мав би прийти. Я хотів би принести три букети білих квітів і мовчки подарувати і подякувати за такий дарунок на свято Віри, Надії, Любові у нашому сірому і отруєному світі, де щораз важче дихати і де дуже соромно жити. Я тільки що був на перегляді кінофільмів у Будинку кіно, де йшли дуже різні й дуже драматичні фільми про любов і терор. Але тут – це не те. Це щось інше. Ми дуже спрагли катарсису, якого не дає нинішнє мистецтво, ми дуже спрагли чистоти, яка теж зникає в нашу епоху. А тут я відчув якийсь дотик до прототипу. Мене не дуже цікавить, які трансформації пройшов текст. І, власне кажучи, текст знайомий. Мене цікавить цвітіння обличчя, яке виголошує текст. Власне, саме в цьому є мистецтво і, власне, задля цього я прийшов. Я відчув дуже велику радість з того, що це є, що це буде, що це перемагає.

Євген Сверстюк

Незалежно від того, чи знаємо ми ті листи, чи не знаємо, чи читали їх чи не читали, але сьогодні ми торкнулися чогось чистого і святого. Ми були присутні на вияві таланту усіх трьох. Я сьогодні, як і ми, всі бачу це і відчуваю це вперше. Але я читала і листи і спогади матері Шептицького. Зрештою, я родом з Галичини, але я не галичанка, я українка. І це все мені близьке. І у час такого бруду, такої ницості, такої підлості, такої зневаги до людини, такої байдужості до почуття обов'язку, до почуття честі, до почуття патріотизму, я відчуваю, що доторкнулася до чогось чистого, святого. І за це я вам усім трьом хочу дуже подякувати. Я відчуваю себе як після причастя. (Оплески.) Дуже вам, діти, дякую, що ви такі молоді й такі справжні.

Атена Пашко

Дуже добре, що багато хто сприйняв ці листи не як художній твір. Мені здається, що це найвищий комплімент і Лужницькому і всьому цьому чудовому тріо. Приєднуюсь до попереднього оратора: у цьому нашому морально невиробленому, не те що суперечливому – абсурдному – світі доторк до чогось справжнього завжди вражає.

Михайлина Коцюбинська