Українське музичне шістдесятництво — одна з найяскравіших та найдраматичніших сторінок сучасного вітчизняного мистецтва. Покоління, що прийшло на межі 1930х-40х у найважчі для країни роки — роки сталінського терору, Другої світової війни, окупації, трагедії Бабиного яру, тотального та безперервного повоєнного ідеологічного тиску — здавалося, із самого початку мало б бути приречене на повну та абсолютну безмовність...

Однак доповідь Хрущова на ХХ з'їзді КПРС 1956 року, що поклала край сталінській епосі, великою мірою послабила ідеологічне навантаження, зокрема й у царині мистецтва. Настала пора відлиги.

Саме о цій порі до Київської консерваторії з невеликим інтервалом у часі вступають в клас славетного професора з композиції Бориса Лятошинського кілька талановитих юнаків, що протягом декількох наступних років свого перебування у класі Лятошинського перетворяться на майстрів музичного андеґраунду та заживуть собі слави "непримиренних".

З плином часу молоді люди об'єднались у творче товариство, що згодом отримало на Заході назву "Київська група" або ж "Київський аванґард". Ватажком цього неформального об'єднання стає диригент Ігор Блажков. До групи входять композитори Леонід Грабовський, Віталій Годзяцький, Валентин Сильвестров, Володимир Губа, музикознавиці Лариса Бондаренко і Галина Мокрієва. Пізніше до них приєднуються композитори Святослав Крутиков, Володимир Загорцев, Петро Соловкін. Серед однодумців, друзів та поціновувачів гуртка — поет Сергій Вакуленко, художники Григорій Гавриленко, Валерій Ламах, Вілен Барський, режисер Сергій Параджанов, російський поет Геннадій Айгі, котрий часто навідувався до Києва у ті роки та ін. Жагуча спрага знань долала всі перешкоди. Молоді митці у досить стислий час з неймовірною швидкістю опанували найновітніші техніки тогочасного компонування (політональність, серійну додекафонію, серіалістичний пуантилізм, сонористику, конкретну музику), без остраху експериментуючи і беззастережно застосовуючи результати своїх посилених штудій та експериментів у власній творчості.

В авторській програмі сольного концерту "КИЇВ 1960х / АВТОГРАФИ: Знаки, Ритми, Розриви площин..." київський піаніст Євген Громов з вичерпною повнотою продемонструє весь спектр пошуків та розмаїття здобутків "Київської групи", виконавши низку творів її учасників, скомпонованих ними для фортеп'яно упродовж 1960х років. Серед них — чотири світові та одна українська прем'єри.

Українське музичне шістдесятництво — одна з найяскравіших та найдраматичніших сторінок сучасного вітчизняного мистецтва. Покоління, що прийшло на межі 1930х-40х у найважчі для країни роки — роки сталінського терору, Другої світової війни, окупації, трагедії Бабиного яру, тотального та безперервного повоєнного ідеологічного тиску — здавалося, із самого початку мало б бути приречене на повну та абсолютну безмовність...

Однак доповідь Хрущова на ХХ з'їзді КПРС 1956 року, що поклала край сталінській епосі, великою мірою послабила ідеологічне навантаження, зокрема й у царині мистецтва. Настала пора відлиги.

Саме о цій порі до Київської консерваторії з невеликим інтервалом у часі вступають в клас славетного професора з композиції Бориса Лятошинського кілька талановитих юнаків, що протягом декількох наступних років свого перебування у класі Лятошинського перетворяться на майстрів музичного андеґраунду та заживуть собі слави "непримиренних".

З плином часу молоді люди об'єднались у творче товариство, що згодом отримало на Заході назву "Київська група" або ж "Київський аванґард". Ватажком цього неформального об'єднання стає диригент Ігор Блажков. До групи входять композитори Леонід Грабовський, Віталій Годзяцький, Валентин Сильвестров, Володимир Губа, музикознавиці Лариса Бондаренко і Галина Мокрієва. Пізніше до них приєднуються композитори Святослав Крутиков, Володимир Загорцев, Петро Соловкін. Серед однодумців, друзів та поціновувачів гуртка — поет Сергій Вакуленко, художники Григорій Гавриленко, Валерій Ламах, Вілен Барський, режисер Сергій Параджанов, російський поет Геннадій Айгі, котрий часто навідувався до Києва у ті роки та ін. Жагуча спрага знань долала всі перешкоди. Молоді митці у досить стислий час з неймовірною швидкістю опанували найновітніші техніки тогочасного компонування (політональність, серійну додекафонію, серіалістичний пуантилізм, сонористику, конкретну музику), без остраху експериментуючи і беззастережно застосовуючи результати своїх посилених штудій та експериментів у власній творчості.

В авторській програмі сольного концерту "КИЇВ 1960х / АВТОГРАФИ: Знаки, Ритми, Розриви площин..." київський піаніст Євген Громов з вичерпною повнотою продемонструє весь спектр пошуків та розмаїття здобутків "Київської групи", виконавши низку творів її учасників, скомпонованих ними для фортеп'яно упродовж 1960х років. Серед них — чотири світові та одна українська прем'єри.