«Київ модерн-балет» Палата №6. Underground

«Для мене «Палата №6» – вистава про нерозуміння. Про те, що часто незвичне сприймається нами, як відхилення від норми. Лікар, який знайшов найцікавішого в житті співбесідника в особі пацієнта-душевнохворого, сам сприймається оточуючими, як божевільний. Витончена, інтелігента людина – він виходить за рамки звичного, «нормального» кола спілкування та стає ізгоєм, оточеним лицемірною турботою. Турботою, що приховує бажання позбутися людини, котра дратує своєю незрозумілістю», — Раду Поклітару.

«Палата № 6» – одна з найінтимніших, найсповідальніших вистав театру. Вперше вона побачила світло рампи у Большому театрі Росії, а при перенесенні на артистів «Київ модерн-балету» не лише не втратила глибини емоційного напруження, а й збагатилася новими, дуже чеховськими нюансами. Історія про те, як несхожа на інших людина стає ізгоєм, – нині надзвичайно актуальна. Можливо тому потрясіння, яке викликає цей балетний спектакль у глядачів, можна порівняти з катарсисом після перегляду кращих драматичних вистав світу.

UNDERGROUND

Балет на одну дію, музика П. Васкса

Постановний склад

Лібрето, хореографія та постановка – Раду Поклітару

Сценографія – заслужений діяч мистецтв України Андрій Злобін

Художник костюмів – Ганна Іпатьєва

Асистент хореографа – заслужений артист України Анатолій Козлов

Художник світла– Олена Антохіна

Звукорежисер – Олександр Курій

«Створюючи виставу “Underground”, на музику надзвичайно талановитого латиського композитора Петеріса Васкса, я надихався фразою Жана Поля Сартра «Пекло – це інші». Але цей балет не про біблійне пекло. Це розповідь про людей, яких загнала у підземелля Underground війна. Змушені перебувати разом у замкненому просторі, вони доводять амплітуду своїх емоцій до пікових значень: любов (кохання) – ненависть; радість – відчай. Ніхто не знає – чи судилося їм вийти на денне світло. І саме тому їхнє «зараз» настільки важливіше, ніж їхнє «потім», — Раду Поклітару.

У своїй виставі Поклітару, власне, протиставляє світ героїв, які опинилися у прикордонних умовах виживання (андеграунд), їхньому прагненню до далекого світла («Далеке світло», за словами Петеріса Васкса, – «це й світло дитинства, й Божественне, небесне світло»). Звідси – образи, які передають максимальне напруження внутрішнього стану. Часом ця напруга досягає тієї межі, за якою розпочинається руйнування особистості, катастрофа стосунків. Режисерська думка Поклітару втілює симфонічну драматургію Васкса настільки зримо, що майже втрачається умовна межа між музикою й сценічними образами. Протиставленням жаху смертельної небезпеки, життєвому краху звучить ніжна мелодія скрипки, та як її відображення – образи юних закоханих, що опинилися в андеграунді й захищають своє кохання. Далеке світло, як промінь надії, матеріалізується у спущений кимось зверху канат, що дає можливість вибратися з підземелля...

За період існування театру «Київ Модерн-балет» було створено 16 одноактних та 5 повнометражних балетів. Театр отримав 5 премій «Київська пектораль» за кращі вистави року.

Колектив успішно гастролював у Франції, Іспанії, Нідерландах, Бельгії, Португалії, Румунії, Китаї, Таїланді, Білорусії, Молдові, Південній Кореї, Естонії, Росії та в багатьох містах України