Нєвинасімі люді

Двір дитинства. Занехаяне подвір`я у селі. Українське наше з вами село, до якого приїздять до бабусі дочка й онука у гості з города. Гарні і прекрасні.

Зустріч бабусі, яка ніколи моря не бачила і в Києві не бувала, та онучки з айфоном, і всім атрибутом "дівчини з метро". До них долучити ще Жіночку -
Людочку, яка досі не може забути як у неї канхветки по полу розсипалися. А може те і не забудеш ніколи?

Як двір дитинства поступово перетворюється у двір тортур І куди ти з цього двору дінешся? хіба що на кладбіще! – говорить бабуся стиха.

Режисер Олександра Правосуд разом з дівчатами-актрисами під час репетицій згадували і своє "минуле":) Спогадами вони поділяться й з Вами.

Питали українок на дорогах Києва, все хотіли докопатися,що ж таке сім`я? хто ми один одному — батьки і діти?... і вийшла комедія-гротеск — і чорна, і біла — чорно-біла:) — з Синьооким Полковником, з Женею Білоусовим і юним Масіком... куди ж без нього