19 жовтня 2016 року в Мистецькому центрі «Шоколадний будинок» відкривається виставка «ТРИ ТОНИ» за участю трьох українських художників – Олексія Анда, Юрія Вакуленка та Миколи Муравського.

Анд, Вакуленко та Муравський – художники, які належать одному поколінню, а їхня творчість знаходиться на одній «вісі координат». Митці пройшли міцну академічну школу і зберігають вірність класичному рисунку, не руйнуючи його основ. Естетизм та символізм, пошук гармонії та ідеалу, прагнення досконалості форми та композиції – риси, що притаманні всім трьом експонентам. І Анд, і Вакуленко, і Муравський ведуть свій мистецький діалог з історією, з вічними темами, з образами минулого, черпаючи натхнення і шукаючи відповіді у «позачассі», а не в сьогоденні.

Із великого доробку, створеного впродовж останнього десятиліття, митці обрали для виставки символічні образи, які прокладають місток із минулого у майбутнє, апелюють до найвищих надбань людської культури та вічних символів буття – кохання, життя, смерті.
Над змінами траєкторії людської долі розмірковує Олексій Анд, звертаючись до образу геніального українського кардіохірурга Миколи Амосова. Диво відродження до життя художник ілюструє інсталяційним дощем металевих скальпелів, які падають з неба, та обривками кардіограми, які символічно стискає лікар. Про божественне і земне розмірковує автор і в «Одкровенні Данте Аліг’єрі». Його Данте – квінтесенція образу та данина вічній книзі буття, створеній великим філософом. Останній кадр передчасно перерваної долі великого митця Сергія Параджанова виринає гострою тугою за нездійсненним у новій картині Олексія. Лупа-інсталяція, крізь яку режисер прискіпливо розглядає світ, годинник, що набуває форми прицілу, вкотре нагадують про швидкоплинність нашого існування.

Сміливо вторгається на історичну територію, вступаючи в діалог із Дієго Веласкесом, Юрій Вакуленко. Його цикл «Інфанталізми» включає 8 робіт, в яких знаменита інфанта Маргарита знову проживає своє життя та смерть. У п’ятичастинній композиції «Інфанталізми» Маргарита неначе сама розбризкала кольоровими фарбами свої дитячі портрети, залишивши яскраві сліди-розмальовки на полотні. В «Інфанті», центральному образі циклу, земне життя відсутнє, це образ-знищення, в якому лишились лише атрибути царственної персони – осанка, пишність, розкіш. А в завершальному акорді циклу — «Сні про Інфанту» — прочитується майже пряма цитата Веласкеса, однак висловлена крізь «вуаль часу», як спогад про дівчинку, що давно пішла з життя, залишивши по собі чимало нерозгаданих таємниць.

Трагізм і минущість людського буття пом’якшує, а можливо, навіть заперечує Микола Муравський. Інколи впізнавані, інколи ні, образи Муравського завжди досконалі і наповнені ренесансним звучанням. Художник знаходить в сучасниках елліністичні профілі, підкреслює витончені вигини тіла, бачить красу людських рук і шукає гармонію земного й духовного. От тільки в автопортреті ми бачимо іншого Муравського. В ньому і скорбота, і моління, і розуміння того, що досконалість і гармонія недосяжні.

«ТРИ ТОНИ», які звучать на виставці трьох художників, то зливаються в поліфонію, то розходяться на окремі голоси. Живописна музика Анда, Вакуленка та Муравського більшою чи меншою мірою віддалена від мейнстріму сучасного мистецтва. «Гучність» їхніх творів тихіша, «тембр» голосів м’якший, тони мелодійніші. Однак варто зупинитись, прислухатись і почути їх символічне