Творчість талановитої художниці Олени Звягінцевої дивує глядача широтою гами витончених почуттів, влучністю авторського висловлення, несподіваними композиційними рішеннями, вишуканістю колориту. Це естетика відвертості, щирості, відкритості. Мисткиня пропонує разом з нею зануритися у красу сьогодення, побачити таємницю й диво навкруги себе.

Цей незвичний погляд на речі буденні і навіть пересічні, які зображує мисткиня, став можливим завдяки її особливому відчуттю часу, яким просякнута вся її творчість, і який глядач сприймає в якості «аури» виставки, тобто того, що не зображене напряму, але є достеменно присутнім при сприйнятті творів. Цю особливу «ауру» створює вміння мисткині візуалізувати в роботах своє відчуття від присутності особливого різновиду часу. Саме теперішнього часу, на цінності якого зауважував Блаженний Августин: «часу зараз». Не минулого (що призводить до узагальнень і аналізу) і не майбутнього (що створює утопічні концепції), а саме того, що втілюється у невловиму мить справжнього існування людини у світі. Ця мить, яку неможливо відчути і обміркувати, все ж усвідомлюється через осяяння, в момент якого кожна незначна і буденна річ світиться нескінченністю та відкриває велич всесвіту. Для О. Звягінцевої шляхом для такого осяяння є творчість, і вона щедро ділиться ним з глядачами.

Своєю естетикою і поетикою твори О. Звягінцевої суттєво відрізняється від більшості робіт сьогодення, особливо молодої генерації художників, які цінують переважно концепцію, соціальну заангажованість, проективність і, разом з тим, геть позбавлені відвертості у творах, ба більше, авторських почуттів. Це важливі відмінності, які окреслюють різницю між генераціями митців не за ознакою віку, а за змінами світобачення. О. Звягінцева належить до тієї генерації художників, що увійшли на мистецьку сцену о 90-х роках ХХ століття. Тобто після десятиліть ідеологічного примусу, який відштовхував своєю нещирістю та блюзнірством. На противагу цьому, більшість митців 90-х прагнула досягти відвертості та позаідеологічності. Їх вабив простір індивідуальних почуттів та споглядання реального, невигаданого теоріями життя. Це була спрага за справжньою миттю теперішнього часу, що тільки й може бути істинним.

Слова О. Звягінцевої стосовно своєї роботи – «споглядання простого народжує відверте» – є влучною формулою її поетики, що вільна від вироблених заздалегідь художніх прийомів та ідеологічних кліше. Споглядання та неупередженість в роботі призводять до поетики спонтанності та імпровізації в її творчих діях. Ось декілька висловлювань художниці: «дощ підказує мені кольорове рішення»; «процес так захоплює, що у гуашах я не роблю попереднього малюнка олівцем, а одразу працюю пензлем»; «я накреслюю схему – ескіз, а фарби літа вирішують колорит цієї роботи».

Щедрість, витонченість і відкритість творів Олени Звягінцевої якнайкраще пасують для виставки яку галерея ART 14 проводить в перший місяць весняного пробудження світу : – ).